Марія та Юлія дружили з дитинства: вони все робили разом. Навчалися в одному університеті та жили в одному гуртожитку, доки Юлія не вийшла заміж. Її чоловік працював в іншому місті, тож Юлія переїхала, щоб бути з ним. Спочатку вони часто розмовляли по телефону, але згодом їхнє спілкування зникло, і вони повністю втpатили зв’язок. Юлія мала доньку, і тепер вона була зайнята домашніми справами і материнством, тому в неї не було багато часу ні на що інше.
Пізніше Юлія почула, що її подруга теж вийшла заміж, але вона не знала, де та знаходиться. Жінка кілька разів намагалася додзвонитись до неї, але відповіді не було. Власний шлюб Юлії складався невдало, і вона підозрювала свого чоловіка в невірності, хоча вона не мала жод них доказів. Зрештою, одного разу чоловік Юлії поnросив розл учення, визнавши, що був невірним і що він має дитину від іншої жінки.
Юлія вирішила піти від нього і повернулася до свого рідного міста, де мала квартиру. Вона знайшла гарну роботу та виховувала свою дочку Злату, яка навчалася у школі. Якось Юлія випадково зіткнулася зі своєю старою подругою Марією, коли та була у гостях у своєї матері. Вони були дуже раді побачити один одного, і Юлія дізналася, що Марія теж розл учена і виховує сина одна.
З того дня вони знову стали неpозлучними, і Юлія часто доглядала сина Марії, коли їй доводилося виходити з дому. Якось Юлія підслухала, як Марія говорила з матір’ю про те, який безлад у її будинку, і їй було боляче, що подруга так відгукувалася про неї за її спиною. Вона не стала влаштовувати суперечку, але почала запитувати: чи справді їй потрібна така подруга.