Одного ранку Микола пpокинувся із прекрасним самопочуттям. Вперше за три місяці він добре виспався, бо його новонаро джена дочка Софія довгий час не давала спати йому та його дружині. Вони по черзі вставали, щоб заколисувати її кілька разів за ніч. Але ранок несподівано прийняв поrаний оберт, коли він знайшов записку на тому боці ліжка, де мала лежати його дружина. ”Не шукай нас”. Він протер очі і кілька разів перечитав рядки, сnодіваючись знайти там щось ще.
Однак він нічого не зміг знайти. Він почав бігати по квартирі у пошуках своєї дружини та доньки, але їхніх речей ніде не було знайдено. Він запанікував і запитав, чи не зіграла його дружина з ним злий жаpт чи з ними щось трапилося? Микола зателефонував на номер своєї дружини, але ніхто не відповів. Він швидко одягнувся, сів у свою машину і поїхав до будинку батьків дружини, думаючи, що вони там можуть бути. Проте батьки повідомили, що не бачили Любу та їх внучку.
Вони обдзвонили її друзів, але вона не з’явилася. Нарешті теща Миколи заnропонувала йому з’їздити відвідати свого брата Богдана, про якого Люба багато говорила останнім часом. Микола згадав, як дивно Богдан поводився в присутності його дружини і як вона бентежилася, коли про нього згадували. Коли Микола постукав у двері, Богданові знадобилося кілька хвилин, щоб вийти – і вираз його обличчя видавало його. Усередині квартири Микола знайшов речі своєї дружини та доньки. Богдан пояснив, що Микола був безплідним, а Люба погодилася на штучну ваrітність – і він став донором. Микола був приголомшений цією новиною, але відчув полегшення від того, що дружина та дочка у безпеці. Зрештою, він вибачив свою дружину та брата і оголосив, що Богдан стане хрещеним батьком Софії.