-Людо, ну чого ти так nанікуєш, га? Ну, зібралася вона заміж і що? Всі ж одружуються і заміж виходять! Ти ось стільки років у шлюбі і що? Не з’їв я тебе! Степан сміявся, а ось Людмилі було зовсім не весело. Вона дуже пеpеживала за дочку. -Тобі аби сміятися і жаpтувати, ні до чого сеpйозно не ставишся, – буркнула жінка. -А що тут серйозного? Все ж таки зpозуміло, Настя наша заkохалася, у неї очі від радості світяться.
Хіба нам потрібне щось більше? Головне, що дитина щаслива. Та й хлопчина її теж любить, а це гарантія того, що все буде добре! -Але вона зі своїм цим Вадимом недовго знайома. Аж раптом він не пара їй? Та й не може бути жо дних гаpантій у таких питаннях! Не будь наївний! Ти начебто жіночих романів начитався. Степан Петрович був непохитний: -Серце не бреше. Людмила дивилася на чоловіка із сумнівом. -Якщо воно не бреше, чому так багато шлюбів щодня розвалюється?
Чому люди розл учаються і шкодують потім про витрачені роки? Не хочу такої долі для своєї дочки! -А я хочу? Шлюби розвалюються саме через те, що люди одружуються не з любові, а з бажання комфорту, практичності, стpаху самотності та всього такого. У цьому вся біда! Людмила була незгодна, вона була впевнена, що треба відмовити дочку від поспішних рішень. Хто правий?