Після роботи Інна як завжди подзвонила своєму хлопцеві. Вони мали свого роду традицію розмовляти після роботи. Він відповів лише після другого дзвінка, чим змусив Інну потурбуватися. -Алло, ти чимось зайнятий? Ще на роботі? -Так … Я тут трохи зайнятий. Давай потім поговоримо? Інформацію про зайнятість вона сприйняла спокійно, але її потривожив галас, яким він відповів. Галас Ігоря був якимсь pозсіяним, спантеличеним. Він забув вимкнути телефон, і Інна почула на задньому фоні галас іншої дівчини: -Сьогодні в мене чи в тебе? -У мене, Лід.
Інна pозгубилася. Вона мала ключі від квартири Ігоря, і вона вирішила все прояснити раз і назавжди. Вона взяла таксі і вирушила до нього у квартиру. Відчинивши двері, вона одразу побачила на підлозі жіночий одяг. Сеpце залунало в грудях, а на очі виступили сль ози. Тепер їй стало зрозуміло, чому він так уникав розмов про заміжжя. Вона залишила ключі та вибігла з квартири. Вже на вулиці написала повідомлення: «Ключі на тумбі. Не дзвони мені більше, не хочу мати з тобою нічого спільного». Інну лише одне мучило. Який сенс був у тому, щоб так довго морочити їй голову?