Все своє життя я знав одне незмінне правило: мій старший брат завжди буде поруч. Він був моїм захисником, наставником та найкращим другом. Не було такої ситуації, з якої він би не витягнув мене, чи то шкільні неприємності чи перші невдачі в особистому житті. Але нещодавно сталося дещо, що перевернуло наші ролі. Якось увечері, коли ми сиділи на задньому дворі, насолоджуючись тишею після вечері, брат несподівано заговорив про серйозні проблеми з фінансами, з якими він зіткнувся. Його погляд був сповнений занепокоєння, коли він сказав: “Мені дуже незручно просити, але мені терміново потрібна велика сума грошей. Я знаю, що в тебе є заощадження…”
Я був готовий допомогти без роздумів, але згадав про плани з дружиною. Ми мріяли про цю подорож уже кілька років, зберігаючи кожну копійку. “Я розумію, як це важливо для тебе, і я хочу допомогти, але ми з Мариною довго накопичували ці гроші на подорож”, – відповів я, відчуваючи, як усередині все стискається від необхідності робити вибір. Пізніше того ж вечора я розповів Марині про прохання брата. Її перша реакція була передбачуваною: “Як він може так просто просити нас про це? Ми ж так мріяли про подорож!” Але після довгих розмов та роздумів ми дійшли компромісу.
Ми вирішили дати братові частину суми, яку він просив, залишивши при цьому достатньо для нашої подорожі, хоч і в більш скромному вигляді. “Він завжди був поруч, коли ми потребували його. Час і нам підтримати його,” – сказала Марина, і я не міг з нею не погодитися. Коли я повідомив брату про наше рішення, він був дуже вдячний. “Я обіцяю, що поверну все до копійки. Дякую, що не залишили мене в біді,” – з полегшенням у голосі сказав він. Цей момент нагадав мені про цінність сім’ї і про те, що іноді підтримка близьких важливіша за будь-які гроші. Ми все ще плануємо нашу подорож, але тепер з новим розумінням того, що головне – не місце, а люди, з якими ти його ділиш.