Борис Печиборщ завжди соромився свого прізвища, з нього часто знущалися однокласники, називаючи його по-різному через прізвище. Він хотів змінити її, але його батько, що пишався шановною теслярською спадщиною їхньої родини, був глибоко вражений цією ідеєю. Після служби в армії Борис закохався в Полінку, дівчину із сусіднього села. Коли перед весіллям він запропонував їй взяти його прізвище “Печиборщ”, вона зі сміхом відмовилася, сказавши, що любить його незалежно від прізвища. Борис мріяв мати дочку, схожу на його веселу дружину, але спочатку у них народився син Владик, живий і пустотливий. У дитячому садку Владик часто завдавав неприємностей, за що отримував суворі попередження від матері. Потім у подружжя народився другий син, Степан, такий самий енергійний, як і його брат.
Борис дуже хотів доньку, але фінансове становище сім’ї робило третю дитину малоймовірною. Коли Поля знову несподівано завагітніла, УЗД показало, що народиться дівчинка , і Борис здійснив свою мрію. Він був у нестямі від щастя, адже Ніночка більше була схожа на нього, ніж на Полю. Поля, відчуваючи фінансову нестачу, вирішила працювати у Європі. Борис, який працював на тартаку, з небажанням дав їй згоду. Їхні сини росли неспокійними, і Борису було важко справлятися з ними поодинці. Через два роки Поля повернулася, заробивши достатньо коштів на освіту дітей, але її здоров’я стрімко погіршувалося, і вона померла.
Стосунки Бориса із дітьми стали натягнутими. Владик одружився молодим та переїхав до Бориса, що призводило до постійних сварок. Зрештою Владик поїхав із дружиною та дитиною. Степан рідко відвідував їх, зосередившись на своїй військовій кар’єрі. Ніночка поїхала вчитися до коледжу, що посилило самоту Бориса. Якось Борис без попередження відвідав Ніночку і дізнався, що вона вагітна та покинута батьком дитини. Вирішивши підтримати її, Борис винайняв квартиру і забезпечив її всім необхідним. Старший син згодом повернувся до села, а Степан продовжив свої далекі відрядження. Ніночка за допомогою Бориса виростила сина Павла.