Якось я їхала поїздом до села. Коли я увійшла до купе, мої сусіди вже встигли розташуватися і скласти речі. Їхала я з молодою мамою та її дитиною років 3-ох та чоловіком середніх років. Мене дуже здивувала дитина, вона була незвичайно спокійною для свого віку. Він не бігав, не стрибав, не ставив запитання, не вередував, просто тихо сидів у кутку зі своєю іграшкою. Першої доби не відбувалося нічого цікавого.
Мені потрібно було виходити на кінцевій станції, тож я спокійно насолоджувалася поїздкою. Але другого дня нас серед ночі розбудили. Я була здивована, побачивши поліцейських. Вони одразу почали питати про жінку з дитиною. Я розповіла їм усе, що мені відомо, але не розуміла, що сталося. -Що сталося? -Жінка зійшла з поїзда і залишила хлопчика одного – сказав сусід і засуджуюче похитав головою.
Малюка забрали поліцейські. Щиро кажучи, не знаю, що й думати тепер. Яка мати може так вчинити з власною дитиною? А як же материнські інстинкти? І чому хлопчик був такий спокійний? Адже зовні жінка поводилася абсолютно нормально. Так, поведінка і зовнішність бувають оманливі. Вся ця ситуація мимоволі навіює похмурі думки.