Щоразу, коли мій телефон дзвонив, я знала, що це знову вона – моя золовка, Оля. Я ніколи не думала, що стосунки із золовкою можуть бути настільки напруженими. Коли подруги попереджали мене про можливі складнощі, я лише усміхалася у відповідь. Але тепер кожен день став випробуванням. “Привіт, Олю. Що трапилося?” – Запитала я, намагаючись зберегти спокій, коли черговий дзвінок перервав мій обід. “О, ти не повіриш! У мене знову проблеми. Сусід зверху затопив мою ванну. Я така засмучена!”
– Вигукувала Оля, і її голос був сповнений паніки. “Ну, це неприємно, але ти можеш поговорити з сусідом, і все владнається,” – пропонувала я, хоча знала, що мої слова навряд чи заспокоять її. І так кожного дня. Оля скаржилася на все: від поганої погоди до проблем на роботі. Її незначні скарги та пусті турботи стали і моїми – і я почувала себе виснаженою! Одного вечора я не витримала. “Оля, послухай, я розумію, що в тебе багато проблем, але ти не можеш дзвонити мені 50 разів на день. У мене теж своє життя, свої турботи”, – висловила я, намагаючись говорити якомога делікатніше. Настала пауза, і я навіть подумала, що вона образилася.
Але потім Оля тихо сказала: “Вибач, я навіть не думала, що можу тебе потурбувати. Я просто не знала, кому ще поскаржитися.” З того моменту я почала допомагати Олі знаходити інші способи вирішення її проблем, у тому числі запропонувала звернутися до психолога. Ми змогли знайти баланс у наших відносинах. Вона, як і раніше, іноді дзвонить мені зі скаргами, але тепер це не здається мені таким стомлюючим. Ми навчилися розуміти та підтримувати один одного, зберігаючи при цьому особисті межі.