Людмила Петрівна прибула до будинку своєї дочки Мар’яни з цілим шквалом критичних зауважень, заперечуючи те, як виховувався її онук Микита, і кожен побутовий вибір, який робила Мар’яна. Від фіранок до обіднього столу – у Людмили була своя думка про все, що часто суперечило власному стилю виховання та ведення домашнього господарства Мар’яни. Сама Мар’яна, яка прагне спокійного життя, давно вже вирішила не жити під постійним наглядом і критикою своєї матері.
Тертя між матір’ю і дочкою були темою, що повторювалася, і минулі візити завжди закінчувалися тією чи іншою формою розбіжностей. Незважаючи на спроби примирення, візити Людмили незмінно закінчувалися конфліктами, через що Мар’яна почувала себе недооціненою та незрозумілою. Відмова матері визнати дорослість Мар’яни та її самостійність у своєму сімейному житті завжди зустрічалася з опором з боку Людмили. Остання сутичка нічим не відрізнялася. Ситуація швидко загострилася, внаслідок чого Людмила раптово прийняла рішення виїхати наступного ж ранку, нікому не повідомивши про це.
Мар’яна, її чоловік Юрій та їх син Микита виявили її відсутність із сумішшю подиву та полегшення. Микита, який ходив по будинку навшпиньки, щоб не засмучувати бабусю, був особливо радий повернутися до свого зручного ритму. В черговий раз сім’я почала розмірковувати про цикл візитів і від’їздів, але саме Мар’яна несла на собі основний тягар емоційних “американських гірок”, яким, здавалося, не було кінця.