Люба звикла до спокійного життя в сільській місцевості: маленькі грядки з овочами були прополоті, а тушковане м’ясо кипіло на плиті. Вона сиділа на своїй веранді з телефоном у руці, борючись із сигналом, який відмовлявся з’являтися, залишаючи її відрізаною від світу, до якого вона звикла. Сонце опустилося низько, пофарбувавши небо в абрикосові тони, і Люба з нетерпінням чекала на повернення свого чоловіка Максима. 18 років спільного життя забезпечили їм глибоке розуміння одне одного. Максим одразу зрозумів, що щось не так, як тільки зайшов до хати. Переживання Люби через телефон було очевидним.
Вона звикла до його постійної присутності як до рятувального кола сім’ї, друзів і колег. Старання Максима підбадьорити її квітами мало допомогли підняти їй настрій. Максим, у якого був телефон, вирішив відключити його, щоб уникнути перешкод. У міру того, як тягнувся вечір, занепокоєння Люби зростало. Вона ніяк не могла заспокоїтися, незважаючи на те, що Максим сподівався побути з нею удвох у тиші на лаві, що пахла жасмином. Вночі, коли в хаті було тихо, Максим прокинувся від чергового занепокоєння Люби. Не в силах стримати свого розчарування, він вимагав пояснити, що саме її турбує. Виявилося, у Люби відкрилися шлюзи.
Вона відчайдушно хотіла обговорити останні плітки: їхня подруга Таня знову була вагітна, але хто був батьком дитини? Питання мучили її, потреба розмірковувати та аналізувати кожну можливість зі своїми друзями була непереборною, але без телефону її було втрачено. Максим слухав доти, поки втома не взяла гору, і Люба нарешті заснула, але в голові у неї все ще крутилися питання без відповідей. На ранок Максим прийняв рішення. Оскільки Люба мріяла, як Таня щасливо приїде в гості з новонародженим, він вирішив купити підсилювач сигналу. Він знав, що не винесе ще однієї безсонної ночі: потреба Люби з’єднатися зі своїм світом була надто великою.