Ольга Петрівна все своє життя провела у однокімнатній квартирі. Спочатку вона жила там із чоловіком та дочкою. Однак останніми роками вона опинилася на самоті, оскільки її чоловік помер, а її дочка Поліна переїхала зі своєю родиною до великого міста. Замість того, щоб нарікати на свою самотність, Ольга зайнялася хобі, на які вона ніколи не мала часу в роки роботи, такими як в’язання макраме та виготовлення мила ручної роботи. Поліна, однак, не зовсім розуміла новонабуті захоплення своєї матері і часто сміялася з них.
Під час одного з рідкісних візитів Поліни вона запропонувала матері продати свою квартиру та переїхати ближче до неї до міста. Ольга спочатку пручалася, дорожчачи своєю незалежністю та спогадами, пов’язаними з її домом. Однак після довгих умовлянь вона врешті-решт здалася, вручивши Поліні довіреність на управління продажем. Продаж відбувся, але чоловік Поліни, Василь, людина з історією невдалих підприємств, неправильно розпорядився грошима. Це врешті-решт залишило Ольгу без власного житла, змусивши її жити за правилами та примхами Поліни у тісноті її квартири. Ситуація ставала нестерпною. У пошуках розради Ольга Петрівна звернулася до своєї колишньої сусідки Людмили, яка люб’язно запропонувала їй пожити в неї.
Там Ольга Петрівна відновила своє захоплення миловарінням, яке несподівано перетворилося на прибутковий бізнес, а її постійним клієнтом став чоловік із сусідньої квартири. Цей чоловік, Сергій, захоплювався не лише її майстерністю, а й її красою, що призвело до романтичних відносин між ними. Незабаром вони одружилися, і завдяки спільному успіху їхніх починань у бізнесі вони набули просторої квартири. Ольга Петрівна щосили намагалася підтримувати близькі стосунки зі своєю дочкою після пережитого випробування, продовжуючи відправляти подарунки своїм онукам, доводячи, що нові починання можливі на будь-якому етапі життя.