“Шановний водій, як буде Новоселівка, скажете мені, а? Я буду он на тому кріслі сидіти” – попросила літня бабуся водія автобуса. “Добре, бабусю, обов’язково скажу. Сідайте і не переживайте!” “Ой, хоч би ти не забув, онуче”. ”Не забуду, бабусю, сідайте, все буде добре!” Людей в автобусі було небагато, водій більше нікого не чекав, тож швидко рушили маршрутом. І тут бабуся невпевнено спитала водія: “Це вже Новоселівка?” Німа сцена. Водій та всі пасажири, які чули попередню бесіду, присоромлено згадали, що під час зупинки у Новоселівці ніхто не виходив, тож ніхто й не назвав цю станцію.
Німа сцена затяглася, і тут водій, піднявши очі вгору і почухавши голову, глянувши на годинник і щось собі тихо проговоривши, а потім розгорнув автобус і попрямував назад у бік Новоселівки. Дорога була не така вже й довга. Тому, якщо в якійсь іншій ситуації це викликало б гнівний опір пасажирів, цього разу ніхто не заперечував. До того ж, усі відчували якусь провину перед старенькою бабусею. Доїхавши до Новоселівки та відчинивши двері, водій – якось навіть надмірно святково – оголосив:
“Усе, бабуся, доїхали. Новоселівка. Виходьте!” “Та ні, онуче, мені не треба виходити. Я до кінцевої!” Водій втратив дар мови, у пасажирів округлилися очі: німа сцена у квадраті. Але бабуся пояснила: ”Дякую, що нагадали. Мені моя дочка сказала, що б я пігулку випила через півтори години. А це, як вона сказала, якраз біля Новоселівки. Дай Бог тобі здоров’я, шофере, що ти не забув і нагадав старій”. Хтось засміявся першим, хтось другим, але водій засміявся останнім. Але всі реготали аж до кінцевої. Лише одна бабуся не розуміла, чому всі довкола такі радісні…