Нещодавно я відмовив своєму братові у проханні грошей і залишаюся при своїй думці. Він проповідує сімейні цінності, але сам рідко їх дотримується. Тепер, коли я став фінансово стабільним, він раптом згадав мене. Я вже п’ять років живу в Іспанії, накопичивши гроші після довгих років злиднів. Мені 50, а йому 55. Поки я боровся за своє комфортне життя, мій брат Ігор жив і процвітав на втіху. Він мав свій середній бізнес, і, хоча він не був багатий, він відчував себе комфортно в цій справі. На відміну від нього, я залишився на селі з нашими батьками.
Якось брат продав будинок, подарований йому батьками, щоб купити квартиру у місті. Радіючи за нього, я навіть купив йому новий телевізор на новосілля. Я привіз йому свійські продукти від мами; зважаючи на міські ціни, це був цінний подарунок. Коли я запитав про дату новосілля, він ухильно відповів, що ми відзначимо це іншим разом. Я зрозумів, що брат соромиться і не хоче бачити мене на своєму святі. Я пошкодував, що купив йому такий подарунок. Після цього випадку наші стосунки стали напруженими.
П’ять років тому мені випала можливість попрацювати в Іспанії, і я скористався нею, вирвавшись з жебрацького життя. За цей час я нагромадив близько 50.000 євро, які планую вкласти у власне житло на батьківщині. Знаючи про мої накопичення, Ігор попросив у мене 2.000 євро. Якби все було по-іншому, я, можливо, й допоміг би. Але він спочатку віддалився, повернувся тільки тоді, коли йому щось знадобилося. Зараз він засмучений, називає мене жадібним, мовляв, я забув все добро, зроблене ним у минулому. Питання в тому, яке «добро» він зробив, що я маю пам’ятати?