Нещодавно мати мого чоловіка повернулася з 16-річного перебування в Греції. За час її відсутності ми з Віктором одружилися, у нас народилося двоє дітей – 15 та 13 років. Діти практично не знають своєї бабусі, бо вона рідко приїжджала, а коли і приїжджала, то ненадовго. Повернулася вона навесні цього року через хворобу ноги та те, що вважала, що накопичила достатньо коштів, щоб залишити роботу. За ці роки вона збудувала будинок і нагромадила чимале багатство. Ми ніколи не залежали від неї матеріально. Ми жили в квартирі, що дісталася мені у спадок від моєї бабусі, хоч ремонт робила вона. На відміну від інших жінок, які працюють за кордоном, свекруха не надсилала нам гроші регулярно.
Та й загалом, ми завжди справлялися самі. Тепер, коли вона повернулася , вона очікує, що ми постійно допомагатимемо їй, оскільки у неї проблеми з ногою. Я не можу постійно бути поряд через свою роботу та повсякденні обов’язки. Свекруха сподівалася, що через просторий будинок нам усім буде комфортно жити разом, але цього не сталося; онуки почуваються відчуженими від неї. Віктор співчуває матері, але і він, і я розуміємо почуття наших дітей, вони ж до ладу не бачили бабусю весь цей час.
Минулої суботи після допомоги у господарстві у неї вдома свекруха демонстративно показала своє багатство, а потім вручила дітям по 20 євро, залишивши їх і мене розчарованими. З огляду на нещодавні шкільні витрати ці «подарунки» здавалися мізерними. Я запитала Віктора про ощадливість мами, але він її захистив, сказавши, що мати зберігає свої гроші на свої золоті роки, щоб у нас нічого не просити. Тепер я не надто бажаю навіть заглядати до неї. Навіщо спілкуватися з нею, якщо вона поводиться зовсім не як бабуся?