Ольга Іванівна, жінка похилого віку, жила на другому поверсі старого триповерхового будинку. У молодості її привіз до міста чоловік, Борис Микитович, після того, як вони одружилися в селі. Завод Бориса Микитовича виділив їм житло, і незабаром у подружжя народився син – Віктор. Отже, минули роки, Віктор з’їхав від батьків, одружився з Вірою, у них народилася дочка – Юлія. Сім’я часто приїжджала до Ольги, особливо після смерті Бориса.
Одного літа, під час візиту Юлії, Віра зателефонувала Ользі, щоб та дістала з шухляди забуту нею обручку. Коли Ольга перевірила, обручки не виявилося. Підозра впала на друзів Юлії, що приїхали в гості, що викликало напругу в сім’ї. Віра після цього чомусь стала відсторонено спілкуватися Ольгою. Через роки після смерті Ольги, розбираючи її речі, рідні виявили конверти з грошима.
На одному з них було написано : “Вірі на обручку”. Виявилося, що Ольга відкладала з пенсії гроші на заміну втраченої каблучку, відчуваючи себе винною в її зникненні. Віра, усвідомивши наміри Ольги та згадавши власну поведінку, відчула докори совісті та заплакала. Жінка купила вінок на могилу Ольги та попросила зробити на ньому напис: “Від Віри. Пробач мені, мамо…”.