Літній вдівець жив сам. Його втіхою був пудель Пончик, якого він урятував із притулку. Маючи мізерну пенсію, він займався збором та продажем скляних пляшок, щоб якось звести кінці з кінцями. Його сусіди, знаючи про його тяжке становище, часто приносили йому пляшки, а іноді допомагали годувати Пончика. Якось, зібравши пляшки протягом місяця, старий спробував завести свої старі “Жигулі”, щоб доїхати до броварні, де за пляшки платили більше, ніж на місцевому складі. Але того дня успіх був не на його боці.
Його машина забарахлила, але таки завелася, а потім, по дорозі, він здійснив невелике зіткнення з “Мерседесом” на жвавому перехресті. Обидва водії вийшли, щоб оцінити збитки, але водій Мерседеса, розлютившись, накинувся на літнього чоловіка, вилаявши його за відсутність страховки. Раптом втрутився перехожий, захистивши старого та попросивши водія “Мерседеса” уявити, що на місці старого опинився його батько.
Охоплений почуттям провини, молодик згадав, як втратив свого батька, коли йому було всього вісім років. Наступного дня чоловік зателефонував старому не тільки для того, щоб ще раз перепросити, але й для того, щоб доставити їжу та предмети першої необхідності, включаючи частування для Пончика. Пропонуючи подальшу допомогу, він показав, що розуміння та співчуття можуть виправити будь-яку ситуацію.