Я доклала чимало зусиль, витративши дванадцять тисяч, щоб підготуватися до першої зустрічі з майбутніми родичами нашого сина Іллі. Бажаючи справити незабутнє враження, я навіть змінила шпалери в нашій вітальні і купила новий стіл. Ми хотіли показати свою гостинність і те, в яку сім’ю їхня дочка потрапляє. Ілля та його дівчина, Оля, вже три роки жили разом на орендованій квартирі, але з її батьками ми не були знайомі. Запросивши їх у гості, ми протягом трьох днів пригощали їх розкішними стравами та виявляли неперевершену гостинність.
Майбутні родичі були вражені і сказали, що ніколи не зустрічали таку щедрість. Здавалося, вони щиро раді тому, що їхня дочка стала членом нашої родини… але тільки здавалося. Насправді, коли настала наша черга відвідати їхній будинок для обговорення весільних питань, все виявилося зовсім інакше. Замість спеціально замовленого буханця хліба зі злаками, який ми принесли з собою, нам подали звичайний магазинний.
Стіл був простим, без тієї пишноти, яку ми їм у свою чергу демонстрували. Вітальня у них була скромною і нагадувала про радянські часи. Справа в тому, що тепер все село гуде від розповідей про те, як пишно нас зустріли. Якщо мого чоловіка ця ситуація бавить, то я залишилася в подиві і трохи скривдженою. Невже вони не хочуть бачити Іллю у своїй сім’ї? Чи ми щось не так зрозуміли? Ну можна ж якось підготуватися?!