Після відходу батька мати поїхала до Італії, вирішивши матеріально підтримувати мене та мого молодшого брата, Миколу. Мама сподівалася згодом купити нам обом окремі квартири, щоб закласти фундамент для нашого майбутнього. Як я вже зазначила, п’ять років тому мама переїхала до Італії. За цей час я вийшла заміж за Олега, і ми почали винаймати власне житло, а Микола залишився жити у нашому сімейному будинку. Незважаючи на те, що я начебто влаштувалася по життю, мама вважала, що Миколі потрібно більше допомагати, бо він ще вчився. Мама щомісяця надсилала йому 300 євро, які він витрачав на комунальні та особисті витрати. Крім того, вона фінансувала його освіту.
Здобувши диплом за спеціальністю “Інформаційні технології”, Микола заявив, що йому потрібен комп’ютер вартістю 2000 євро, необхідний для роботи. Наша мама охоче погодилася, розцінивши це як вигідне вкладення в майбутнє синочка. Однак, незважаючи на здобуту освіту, Миколі було важко влаштуватися на роботу та керувати своїми фінансами. Врешті-решт брат оголосив, що збирається одружитися, і попросив у нашої матері ще 2000 доларів на весілля. Я звернулася до мами, наголосивши, що у нас з братом величезна різниця в матеріальному забезпеченні. Я помітила також несправедливість з огляду на те, що спочатку вона збиралася нам обом подарувати квартири, а не тільки брату.
У відповідь мама емоційно вказала на відсутність у Миколи батьківської постаті та його фінансові труднощі в порівнянні з тим, що є у мене завдяки чоловікові, який працює на непоганій посаді. Я відчула себе ображеною такою невідповідністю. Чому моя мама віддала перевагу Миколі, а не нашим загальним планам? Невже я невиправдано вимагала до себе такого ж рівного ставлення?