Тітка Тетяна, очі якої опухли від сліз, що накочувались, поспішно вийшла з магазину. Вона хотіла усамітнитися, і берег річки через невеликі зарості був підходящим місцем для цієї мети. На серці було тяжко через сварку з Віркою, касиркою магазину, відомою тим, що розпускала чутки по всьому селі. – Балуєш свого Борюсика розкішними ковбасами, а він від тебе вислизає! – дражнила її Вірка, – я бачила його в Олени! – У якої Олени? – відсахнулася Тетяна. – У блондинки, яка живе на вулиці навпроти, – з усмішкою уточнила Вірка. Не повіривши, Тетяна вибігла з крамниці. «Вірка така шкідлива, а раптом вона має рацію?!» — міркувала вона кілька днів, займаючись своїми справами.
Тут її осяяло. «Господи! Борюсик дійсно йде щовечора на годину або близько того, стверджуючи, що допомагає Сашку, своєму другу, який живе на тій же вулиці. Мабуть, це його постійна відмовка!» – подумала Тетяна, твердо вирішивши з’ясувати все сама. Увечері, коли Боря йшов, Тетяна суворо запитала його, куди він збирається. – Допомагати Сашку з машиною, – ухильно відповів він, – начебто ти не знаєш. Тетяна непомітно простежила за ним, щоб побачити, як він заходить до Олени. – Ну зачекайте, якщо ви все таки разом! – присягнулася Тетяна. Вона стукнула у двері Олени і сховалась. У будинку спалахнуло світло. – Хто там?
– З-за дверей з’явилася Олена в домашньому одязі з книжкою в руках. Із сусіднього гаража вийшли двоє чоловіків. – Що трапилося, Олено? — спитав один із них. Інший голос змусив серце Тетяни забитись. То був Борис! – Тетяно, що ти тут робиш? – Борис підійшов до неї з спантеличеним виглядом. Наступного ранку тітка Тетяна увійшла до магазину. – Ходять чутки, що вчора ввечері до Олени хтось приходив, – допитувалася Вірка. – Досить пліткувати! – відповіла Тетяна, тепер впевнена у вірності свого чоловіка, – ти маєш зосередитись на тому, щоб не продавати прострочений товар, а не руйнувати чужі родини! І як тобі не соромно! Пишаючись своїм чоловіком, Тетяна вийшла з магазину. Її серце нарешті заспокоїлося, а віра та довіра до чоловіка відновилися.