У нашому будинку жила жінка, мати шістьох дітей, у злиднях. Діти часто бродили, і вона щодня випрошувала у сусідів їжу чи гроші. Діти були надто малі, щоб вона могла залишити їх та знайти роботу. Ми з сусідами допомагали чим могли: давали їжу, гроші та одяг. Якось я купила дві пачки макаронів: одну для своєї сім’ї, іншу – для її дітей.
Коли я передала їй макарони, вона раптом почала скаржитися, вимагаючи гроші. Цей випадок змусив мене перестати допомагати їй. Пізніше я дізналася її історію: раніше Настя була заміжня, і в них із чоловіком було двоє дітей. Проте її зрадливість призвела до того, що вони розійшлися. Вона переходила від одного чоловіка до іншого, народжувала та народжувала дітей, а потім кидала чоловіків. Настя отримувала допомогу від держави на дітей, але продовжувала просити про допомогу, начебто це стало її способом життя.
Одного разу я запропонувала їй роботу прибиральниці в банку, але вона відмовилася, пославшись на те, що люди все одно даватимуть їй гроші хоча б на їжу. Зрештою, наші шляхи остаточно розійшлися. Один добрий чоловік подарував сім’ї Насті будинок та землю, і вони переїхали туди. Я сподівалася, що вона хоч навчиться сама вирощувати овочі, адже вона не матиме більше сусідів, до яких можна буде щодня звертатися за допомогою.