Рівно 9 років тому моя дружина пішла із життя, залишивши мене одного. Мої син та дочка жили в місті і приїжджали лише на канікули. Однак після того, як я вийшов на пенсію, самотність стала ще глибшою. Щоб заповнити свій час, я вирішив влаштувати теплицю та вирощувати помідори та болгарський перець.
Урожаю було так багато, що я не знав, що з ним робити. Саме тоді сусідка Олена запропонувала доnомогу і аж три дні переробляла врожай на консерви. Я був такий вдячний за цю доnомогу, що запропонував заnлатити або віддати їй частину консервації, але вона відмовилася і натомість попросила мене відремонтувати насос. Після ремонту помпи я помітив, що будиночки для кроликів покосилися, і запропонував полагодити і їх.
Ми домовилися доnомагати один одному в господарстві, і Олена часто запрошувала мене на вечерю. З настанням осені я запропонував їй переїхати до мене, і вона погодилася. Проте я не розповідав своїм дітям про наш житловий устрій. Коли вони несподівано приїхали на Різдво, моя дочка розсердилася і звинуватила мене в тому, що я забув про їхню матір і знайшов собі нову пасію, яка незабаром спробує відібрати в них дім. Незважаючи на мої спроби пояснити, вони не послухали мене і пішли, со ромлячи мене за те, що я назавжди втра тив їх та їхніх дітей. Образившись на їхні слова, я зібрав речі і пішов жити до Олени. Минуло півроку, а мої діти зі мною не вийшли на зв’язок. Сумно усвідомлювати, що їх більше хвил ює те, як я впораюся із рештою свого життя.