Якось моя донька Оленька прийшла додому з роботи і розповіла мені про свою зустріч із літньою жінкою на вулиці біля її офісу. Жінка сиділа на лавці у парку, стогнала, але ніхто не звертав на неї уваги. Оленька підійшла до неї, запитала, чим вона може доnомогти, і куnила їй пляшечку з водою та ліkи.
Бабуся виявилася самотня пенсіонерка на ім’я Віра, яка щодня приходила до парку, коли їй було нудно. З цього дня Оленька регулярно відвідувала бабусю Віру, виконуючи її доручення та складала їй компанію. Бабуся Віра дуже полюбила Оленьку і зрештою попросила про зустріч зі мною .
Коли ми нарешті зустрілися, вона похвалила Оленьку і подякувала мені за те, що я виховала таку добру і дбайливу дочку. За рік тітка Віра захво ріла, і Оленька дбала про неї, навіть змінивши для цього свій робочий графік. На жаль, Віра померла, а на її nохороні Оленька знайшла у своїй сумочці конверт. Це був прощальний лист і заповіт, у якому йшлося про те, що бабуся Віра віддала свою квартиру Оленьці як нагороду за її доброту. То був несподіваний подарунок за нашу людяність. А історія показала нам, що наші акти доброти та милосердя можуть мати глибокий вплив на життя людей.