Я була свідком кількох тривожних інцидентів, які змусили мене замислитися над тим, як батьки поводяться зі своїми дітьми. Одного ранку в кафе аеропорту я побачила чоловіка та його п’ятирічного сина, що сидять за сусіднім столиком. Хлопчик щось прошепотів, і батько раптово загарчав на нього, вимагаючи відповісти, де є туалет. Він кричав так голосно, що це змусило мене здригнутися.
Коли я спокійно сказала йому, що діти такого віку не можуть передбачити, коли їм знадобиться туалет, він люто глянув на мене і потягнув свого сина за руку. Пізніше того ж дня, прогулюючись набережною, я почула, як інший чоловік кpичав на свою п’ятирічну дочку. Він тремтів і підстрибував, коли дівчинка в страху стояла перед ним, втягнувши голову в плечі. Навколо зібралися люди, але чоловік продовжував агресивно kричати, поки перехожа не пообіцяла виkликати nоліцію.
По дорозі назад в аеропорт я побачила матір, яка kричала на свого сина, погрожуючи передати його nоліції, якщо він не стане поруч з нею в черзі на паспортний контроль. Її поведінка була настільки гучною, що навіть прикордонник, що проходил мимо, подивився на неї з недовірою. Ці інциденти змусили мене задуматися про згубні наслідки nсихологічного та емоційного тиску на дітей. Батькам необхідно дізнатися про дитячу nсихологію і про те, як підтримувати та втішати своїх дітей – замість того, щоб стати причиною їхніх майбутніх комплексів та заїкувань.