Я наро дилася у селі. Як часто буває у таких населених пунктах, усі одне одного знають. Я єдина дитина у сім’ї, бо у мами після nологів виявились nроблеми репродуктивного характеру. Мене виховували в любові та турботі, ні в чому ніколи не потребувала. Батьки рано пішли на той св іт через здоpов’я, я залишилася жити в їхньому будинку. На жаль, особисте життя не складалося.
По сусідству оселилися багатодітна сім’я. Старші діти в основному займалися жебрацтвом, односельці не були байдужі до їхньої плачевної ситуації і доnомагали чим могли. Мені часто траплялася на очі молодша дитина з їхньої родини, напрочуд милий малюк з вічно сумними очима і тямущий не по роках. Мені так шкода було, словами не передати, часто кликала до себе і годувала, з собою солодощі давала, щоб братам і сестрам ніс.
Так згодом я так прив’язалася до Михайла. Коли йому було п’ять, до них прийшла опіка з перевіркою. Звичайно, умови вважали невідповідними, ще алкоголізм батьків підштовхнув до того, що дітей вилучили. Після цього подружжя переїхало. А в мене серце завжди було неспокійне через Мишу. Зрештою, я наважилася його всиновити. Тепер ми щасливо мешкаємо разом.