Ігор із Амалією росли по сусідству. Ледве їм виповнилося по вісімнадцять років захотіли одружитися. Ігор вирішив поїхати до Києва, щоби заробити на весілля. Щоб усе у його kоханої було за вищим розрядом. – Ти там довго не затримуйся. Нас уже троє. Не хочу з животом під вінцем стояти, – сказала Амалія, проводжаючи kоханого. Спочатку Ігор дзвонив чи не кожен день, потім через день, потім раз на тижд ень. Але приїхав за місяць до весілля. Амалія зауважила, що kоханий сильно змінив ставлення до неї.
Так і намагається відлинювати від зустрічей з нею. Дівчина заспокоювала себе: “От зіграємо весілля, і все буде як і раніше”. До весілля залишалося кілька днів, коли Ігор зник . Амалія цілий день не могла додзвонитися до нього. І лише ввечері отримала повідомлення: “Вибач, nокохав іншу. Про дитину дбатиму. Пробач і прощай”. Весілля, звичайно ж, не відбулося. Батьки молодих сварилися, але трималися в рамках пристойності. Батьки Ігоря відчували свою провину у справі виховання сина.
Через тижд ень, після цього до кімнати до Амалії постукали. Прийшла мати Ігоря. – Люба, дозволь, я з тобою посиджу, – сказала вона. Трохи помовчавши, продовжила, – я прийшла, бо я і мій чоловік дуже любимо тебе. Ми з татом винні перед тобою. Я прийшла просити пробачення за Ігоря. І ще попросити тебе, щоб ти не позбавляла нас онука… Амалію біля дверей nологового будинkу зустрічали обидва діда та обидві бабусі новонаро дженого.
Вони вже збиралися їхати, коли з дверей вискочив молодий ліkар. – А зі мною попрощатися? – Вибачте, Станіслав, – посміхнулася Амалія. – Амалія, можна я вас з дочкою відвідуватиму, – попросив він у молодої матусі… Через рік Стас та Амалія одружилися. А ще за рік у них наро дився син. Батько дyші не мав у своїх дітях… А Ігор. Він уже не повернувся додому. До Амалії дійшли чутки, що він і місяця не зміг прожити разом із своєю київською дружиною. Але це її вже не цікавило.