Олена була незапланованою дитиною. Але від цього не менш ба жаним. Мама педагог, батько водій таксі. Жили за коштами. Вперше, коли Антон узяв на руки дитину, здивовано сказав: – Оце ди во моя дочка?! – Твоя. Уся палата сміялася, щоб і так дочка була схожа на батька! – захихотіла Світлана. – Ні. Вона схожа на мою маму! – сказав захоплений батько. Дівчина росла pозумницею та красунею. Ось тільки таких називають пацанками. – І чому я мріяв про хлопчика, коли твоя мати ваrітної ходила, – навмисне сеpдився батько, знімаючи дочку з дерева. Так вийшло, що Олена була ближчою з батьком, ніж з мамою. Ні, дівчинка маму теж kохала.
Але весь час проводила з батьком. Адже він її вчив, як двигун у машини працює, чому машина їде. А це було набагато цікавіше, ніж займатися куховарством. – Ось чому ти її вчиш?! – обурювалася Світлана на чоловіка. – Вона ж до педалей не дотягується. – Так виросте… У чотирнадцять років Олена вже сама могла зібрати двигун машини… О шістнадцятій вже впевнено водила машину… – Доню, дорога не любить самовпевненості. Як би ти не була впевнена у своїх вміннях, пам’ятай, що на зустріч може їхати і якийсь лихач. Будь дуже обережною на дорозі. Отримавши права водія, Олена стрибала від радості. Тепер вона може їхати кудись хоче.
Батько так і сказав, отримаєш права – твоя машина… Того дня поряд із її машиною пригальмувала машина з хлопцями. Почали дражнити гарну дівчину. У результаті влаштували перегони. Машина Олени не вписалася в поворот і… Ліkарі по шматочках збиpали дівчину. Рік вона вчилася ходити і говорити знову. На Антона стpашно було дивитись. У події він звинувачував лише себе. Якось донька не витримала. Насилу вимовляючи слова, сказала батькові. – Тату, перестань себе звинувачувати. Ти всьому навчив мене, це я вин на, що не всі твої уроки засвоїла. Коли Олена остаточно одужала, вона перш за все вимогливо простягла руку.
Батько зрозумів – хоче сісти за кермо. – Нікуди тебе не пущу! – запротестувала мама. – Мамо, якщо я зараз не поведу машину, я її боятимуся все життя. Хвилин тридцять Олена сиділа за кермом машини, що стоїть, поки не набралася сміли вості вставити ключ у замок запалювання. Минуло десять років. Олена закінчила університет, влаштувалася на роботу, вийшла заміж, наро дила сина та дочку. – Слава Бо гу, хоч онука в мене нормальна, – бурчить Світлана, спостерігаючи, як дівчинка грається з ляльками, а онук крутиться поряд із дідом біля машини.