Микита постійно сидів у своїй майстерні та працював із деревом. Він мав баrато замовлень, на кілька місяців наперед усе розписано. Він не любив галасливих компаній і веселощів, йому подобалася самотність і тиша. Мати постійно твердила Микиті, що йому час заводити сім’ю. Адже вже 33 роки, а у Микити з планів лише робота. Мати постійно наводила йому у приклад його сусіда Вітьку. Він уперше одружився, дитина наро дилася, то він нову дружину знайшов.
У другий раз одружився, там знову дитина наро дилася. Але й перша дружина час даремно не втрачала, знову за когось вийшла заміж. Зате у матері Вітьки вже двоє онуків, постійні веселощі, щось цікаве відбувається. Але Микита був вірний своїй справі. Якось надійшло йому замовлення. Потрібно було стpого за параметрами зробити парту. Замовлення треба було відвезти до сусіднього села, Микита поїхав. Вдома його зустріла худенька мила дівчина.
Виявилось, що вона сама креслила всі схеми парти для свого сина. Хлопчик був дуже слабенький, самостійно ходити довго не міг, йому потрібні спеціальні меблі, щоб було зручно сидіти. Хлопчикові так сподобалася нова парта, можна було зручно витягнути ніжки, тримати спинку. На подяку молода дівчина вирішила пригостити Микиту чаєм . Йому так сподобалося вдома у цієї дівчини, було дуже тихо та спокійно. Вона розповіла, що чоловік їй зра див, ось вони розл училися.
Насправді він багато з ким гуляв, бо не цінував сім’ю та дружину, бо вона такого слабкого сина наро дила йому. У Микити після цієї зустрічі дівчина на ім’я Ліза ніяк не виходила з голови. Він вирішив зробити для її сина дерев’яні іграшки та привезти йому. Яке було здивування Лізи, коли її син уперше почав із кимось стороннім розмовляти та грати. Микита став частіше приїжджати до Лізи. А за півроку вона сама з сином приїхала до нього, знайомитися з батьками. Нарешті мама Микити була щасливою, у нього з’явилася pодина.