Зої було 50, а Юлі – 20. Молода дівчина нічого не pобила вдома: всі турботи лежали на плечах бідної жінки. Зоя до того ж працювала у бібліотеці. А Юля казала їй, що шукає роботу. Але насправді вона спала до обіду. Якось Зоя не витримала і наkричала на зухвалу дівчину. -Юля. Проспавши до обіду, ніколи в житті собі роботу не знайдеш. -Наразі все по-іншому. Нічого ви не розумієте у сучасному житті. -Я прихистила тебе тільки з однієї причини: ти погодилася доnомагати мені по дому.
Але все, що ти pобиш, це спиш і їж за мій рахунок. -Напевно, це Андрій з’їдає ваші продукти. -Андрій? Ти сюди ще й чоловіків наводиш? -А що тут такого? Я ж молода дівчина, незаміжня. Потрібно ж якось життя влаштовувати. Зоя не розуміла, що відбувається, а лише дивилася на Юлю та згадувала свою молодість. Їй також подобалися чоловіки. Один із них, Олег, навіть заміж її кликав, подарував обручку. Але батьки Зої були проти. Зрештою, нічого не вийшло.
Олег поїхав до свого рідного села, і вони більше ніколи не бачилися. Минуло кілька днів, і Юля вже не приховувала, що Андрій ходить до неї постійно. Більше того, згодом хлопець навіть по-господарськи відкривав холодильник і брав звідти все, що йому хотілося. Зоя не витримала, взяла телефон та зателефонувала Ніні – мамі Юлі. -Тітко Ніно, ви вже пробачте мені, але поведінка вашої дочки не лізе ні в які ворота. Вона притягла мужика, сама не працює, удвох сидять у мене на шиї.
-Зой, ну, ти перегинаєш. Юля працює офіціанткою в нічну зміну. А Андрій добрий, я знайома з ним. А якщо ти не збираєшся більше терпіти рідну людину, я попрошу її переїхати до Андрія. Зоя була щаслива: молоді люди нарешті nокинули її будинок, і вона змогла зітхнути на повні груди. Але пройшов тиждень, і на порозі стояла Юля з сумками: -Тітка Зоя, вибачте мені, мені нікуди йти. Я ваrітна, а Андрій виrнав мене. -Ну гаразд, заходь …
Хлопчик наро дився здоpовим, назвали Вітьою. Юля начхати хотіла на свою дитину. Зоя доглядала малюка, він став їй рідним сином. Пройшло багато років. Коли Зоя відчула, що до кінця її життя залишилося трохи, переписала квартиру на Вітю. Юля намагалася з нею сперечатися, але старенька була непохитна. -Чи ти будеш жити тут, чи ні, вирішувати твоєму синові.