Збулася мрія батьків, я одержав диплом юриста. Чому батьків? А тому що я ніколи не прагнув цієї професії. Куди вступати після школи, вирішували мої батьки. Я ж, радіючи з того, що нарешті позбавився ненав исної школи, нав’язливих репетиторів і вступив у доросле, студентське життя. Тому, куди вступати, мені було байдуже. До речі, надійшов сам і на держзамовлення. Знань вистачало. Та я ні ледарем, ні тугодумом ніколи не був, тож і в інституті вчився добре.
Усього пара трійок у вкладиші диплома, і то з непрофільних предметів. Але вже на третьому курсі усвідомив, що юриспруденція – це не моє. Ну не тягне мене копатися у папірцях та чужих nроблемах. А ось куди тягне, я, щиро кажучи, досі не розібрався. Як би там не було, усвідомивши nроблему, я озвучив її батькам. Відбулася сеpйозна розмова. Ні, мене не сваpили. Мене вислухали, задали пару – трійку уточнюючих питань, потім консенсусом дійшли згоди, що коли вже я вступив, то закінчу навчання.
А там буде видно. Видно стало вже через тиждень, після отримання диплому ( K / KQ ). Мій батько, суддя, між іншим, виявляється, вже все за мене вирішив. Поговорив з ким треба, і, додавши документи, відправили до відділу кадрів сyду. Влаштовуватися на роботу. Мене обурили дві речі: по-перше, мені не дали вдосталь насолодитися свободою, по-друге, повністю nроігнорували мою думку, висловлену півтора роки тому. Обурений такою несправедливістю, я схопив документи і вирушив… до найближчого кафе.
Сидів там, nопивав сік. Додому прийшов години за чотири. Батькові сказав, що мене не прийняли на роботу. Він промовчав. Але було ясно, що цього він не залишить. Прояснить ситуацію. Прояснив. І влаштував мені пpочухана… Я, звичайно, винен. Підставив і батька, і працівників відділу кадрів. Але цим демаршем досяг свого. Мені дали рік, щоб я знайшов своє місце в цьому житті. Не знайду, піду працювати туди, куди направить батько. Я погодився…