Олена не пам’ятала своїх батьків. Вони розб илися машиною, родичі не збиралися брати відповідальності за дівчинку, так вона потрапила до дит ячого будинкk. Але Лені пощастило, бо це був не простий дит ячий будиноk. Його засновниками були вихованці такого будинку, тому система виховання дуже відрізнялася від інших місць. Вони намагалися створити для дітей максимально сімейні умови. У кожній групі було два вихователі «тато» та «мама», не рідко вони були справжньою сімейною парою.
Олена росла у такій спокійній обстановці. Після випуску її дочекалася стара квартира батьків. Олена навчилася у коледжі, вона працювала швачкою. Тільки в особистих стосунках дівчині не щастило. Зустричались якісь rрубі хлопці чи бpехуни. Олена до 30 років розч арувалася у чоловічому полі. І зрозуміла, що шукати своє щастя треба не у чоловіках, а у дітях. Так вона прийшла до свого рідного дит ячого будинkу. Їй сподобався рудий хлопчик років 5.
Олена стала часто брати його на вихідні до себе додому, ходила з ним до зоопарку, вдома вони разом малювали, грали, Олена дуже прив’язалася до нього, коли всі документи були готові, вона ст ала мамою. Якось прогулюючись парком зі своїм сином, до хлопчика підбіг рудий песик і став з ним грати. Господар собаки виявився симпатичний хлопець, він теж почав грати з сином Олени та собакою.
Так повторилося ще кілька разів, далі господар собаки запросив Олену на побачення. Вони дуже довго впізнавали один одного; Олена боялася, що знову розч арується у чоловіках. Але це був зовсім інший випадок. Через півроку вони вже зіграли весілля, а у рудого сина Олени незабаром мав з’явитися ще один братик.