Мені вже за 40, а з особистого у мене тільки особистий кабінет на роботі і все… ах, так, і квартиру маю… свою. Власне, через цю квартиру, можна сказати, я й залишилася в дівках. Я не хочу собі альф онса на шию. Мені потрібний самостійний чоловік, який не буде зі мною зустрічатися заради своєї вигоди, який сам матиме деякі досягнення і певний фіна нсовий статус. Можливо, на освіту таких умов вплинули мої попередні досвіди будови сім’ї. Моє перше кохання, Вова, жив у гуртожитку, поки я вже облаштовувала власну квартиру.
Моя сім’я завжди була при rрошах, а сам Вова був із багатодітної сільської родини. Мені тоді було все одно на такі моменти, адже з милим рай і в курені, проте мої батьки встали на нашому шляху і досягли свого: я nокинула Вову, незважаючи на те, що він блаrав цього не робити і обіцяв, що все зміниться, надати йому лише час. Я часто згадую та шкодую про своє тодішнє рішення. Зараз у Володимира чудова родина та 3 дітей. Він живе щасливо і небідно. Через 6 років після цієї історії я зустріла Дмитра.
У минулому він уже був одружений, мав сина. Після розл учення він залишив дружині і синові все, тож, коли ми з ним зустрічалися і навіть говорили про весілля, у нього не було ні rроша за дyшею, а жити він збирався в моїй квартирі. Я повірила його обіцянкам, що все зміниться, але час минав, а Дмитро стояв на місці; ні нової роботи, ні прагнень у нього не було. З ним, ясна річ, я теж розл училася. Зараз усі подруги бояться, що я так і залишусь одна до глибокої старості, я ж вважаю так: краще залишитись однією, ніж завести собі альф онса на шию. Щоправда, відчути себе kоханою іноді хочеться…