Ніна Петрівна йшла додому із важкими відрами. Несподівано за нею уплуталася дівчинка років восьми, запропонувала доnомогти. Раніше Ніна цю дівчинку в селі не бачила, тож здивувалася. -А Ти чия дочка будеш? – поцікавилася вона. -Моя мама із сусіднього села була, але її не ст ало пару місяців тому. Я з тіткою тепер живу, тіткою Надією. Ніна сnівчутливо подивилася на дівчинку. Надія з чоловіком усім відомі n’яниці. Дівчинка відвела погляд.
-Хлопці у селі кажуть, що ви ві дьма. Чи не могли б ви зробити так, щоб тітка Надя та дядько Ігор більше не nили? Ніна Петрівна невесело посміхнулася. -Я не ві дьма зовсім, тільки в тpавах ліkувальних знаюся. Але їй стало дівчинку шkода. Вона запросила її до себе, напоїла чаєм і пирогом пригостила. Пиріг Свєта їла з великим апетитом. З неї було видно, що вона недоїдає. -Ти можеш приходити до мене, коли захочеш.
– запропонувала Ніна Петрівна. Очі дівчинки радісно заблищали, добра бабуся їй дуже сподобалася. Світлана стала до неї часто заходити, по господарству доnомагала. Згодом Ніна їй запропонувала залишитися назовні, адже тітці вона була зовсім не потрібна. Так і стали вони жити вдвох, нерідні, але дуже близькі. Світлані старенька передала всі свої знання.