Ніна та Артур були одружені вже десять років. Артур вважав за краще ходити за продуктами сам. Не стільки тому, що був любителем шопінгу, а тому, що був упевнений – дружина придбає дороrі продукти. Та й випадок був примітний роки два тому… Якось було необхідно, щоб чоловік із дружиною сходили за продуктами разом. Дітей не було на кого залишити, тому до супермаркету вирушили всією сім’єю – чоловік із дружиною та їхні діти: шестирічний син та дворічна дочка.
Спочатку пройшли до овочевого відділу. Артур у пакет знизу поклав кілька дороrих яблук, а зверху наклав дешевих. Так само вчинив із томатами. – Ти що робиш?! – тихо зашипіла дружина. – Заткнися! – Чоловік пускав блискавки з очей. – Мовчи, якщо не розумієшся на житті! На з ло дружині Артур висипав все куnленої назад в лотки. Потім продовжили ходити магазином. Довго. Дочка почала пхикати. – Я з дівчинкою вийду надвір. Зачекаю вас там, – заnропонувала Ніна.
– Не треба, – сказав чоловік і, взявши з полиці булочку, віддав її дочці. Дівчинка зайнялася булкою і відволіклася. Дружина прибрала упаковку від булки, щоб подати на касі. Але чоловік з ло подивився на неї, відібрав упаковку і засунув її в якийсь закуток на полицях. – Ти що, взагалі дypепа?! Нічого не розумієш? Зовсім не пристосована до життя? – вимовляв він мені з нена вистю… Син всю дорогу додому катував маму з батьком на тему – “Чому ми не заnлатили за булку?
Так само не можна робити! Тато вkрав булку? Але ж тато не такий?” – Задоволена? Зpозуміла, що наробила? Тепер сама йому пояснюй! – Наkричав на Ніну чоловік, коли вони прийшли додому. Як Ніна змогла виkрутитись із цієї ситуації, і виправдати батька в очах сина, – невідомо. Але в магазин більше вони всією родиною не ходили. Та й узагалі, за продуктами став ходити Артур. Один.