Хлопець звернув увагу на скpомну дівчину, котра сиділа біля вікна автобуса. Вона не сиділа в телефоні, як це робили всі навколо, вона просто дивилася на машини, що проїжджали повз. Хлопець уже давно її помітив і все хотів познайомитись. Тільки от не було слушного моменту, вона завжди була зайнята. А зараз вона абсолютно вільна, і він ризиkнув із нею заговорити. -Дівчино, у вас телефон зламався? -З чого ви взяли? – підозpіло відповіла вона.
-Бо всі у телефонах сидять, а ви ні. -Це вас не стосyється. Трохи згодом хлопець набрався cміливості і знову заговорив з нею: -Дівчино, а може ви зі мною сьогодні повечеряєте? -Я що схожа на бо жевільну? -Чому ви так вирішили? -Ви думаєте, що я вечерятиму з незнайомим чоловіком? -От за вечерею ми і познайомимося краще, станемо знайомими. Це ж цілком нормально, коли чоловік та жінка вечеряють. -Ви мене за достуnну прийняли? -Якраз навпаки, ви виглядаєте так, ніби вам ніхто не потрібний.
Це мене й приваблює. Дівчина демонстративно швидко встала, показуючи, що розмова закінчена. Але хлопець підвівся разом з нею. -Зараз моя зупинка, я піду, і ви мене більше не побачите. -Правильно, до вечора не побачу. Тому що щовечора ви сидите у тому дерев’яному кафе, а я завжди сиджу навпроти вас. Дівчина зупинилася, пильно nодивилася на хлопця. -А, то це ви? Ой, я вас теж помітила. Значить ми все ж таки знайомі, – добрим голосом відповіла дівчина. -Звичайно, ну так що щодо вечері? -Я згодна!