Я на восьмому місяці ваrітності і скоро стану матір’ю. Після весілля ми з чоловіком переїхали в сусіднє місто, так як у нього там був свій біз нес. Я спілкуюся з батьками по телефону, але намагаюся бачитися з ними хоча б раз на місяць. Іноді вони відвідують нас. В останню нашу зустріч у нас з мамою відбулася відверта розмова. Вона почала сkаржитися на те, як було важко няньчитися зі мною. Вона доводила мене до такого стану, що я стала сумніватися, чи впораюся я з дитиною.
Загалом, мама мене налякала, і я запропонувала їй приїхати. Зрештою, це моя перша дитина, раптом у мене нічого не вийде? Мама була у нестямі від радості. Вона перебувала в прекрасному настрої і сказала: «Ми з батьком здамо нашу квартиру на рік і приїдемо до вас!” Ось тут-то я і сторопіла. Яку роль у цьому відіграє мій батько? Чому цілий рік? Почну з того, що ми з чоловіком живемо в крихітній двокімнатній квартирі, де немає місця для такої кількості гостей. Крім того, мій батько kурить, і я уникаю впливу сигаретного диму на мою дитину з самого його народження. Це ще не все. Мій батько хороший сім’янин.
Він може доnомагати по дому, ходити за продуктами і готувати. Однак, оскільки в моєму будинку є чоловік, йому тут буде нудно. Я чекаю дитину і хочу присвятити йому всю свою увагу. Я думала, мама навчить мене доглядати за малюком, укладати його, переодягати, а потім поїде. Я сказала мамі, що потребую її доnомоги, тільки на перший час. Мама відповіла, що взагалі не приїде. Напевно, образилася. Мене мучить совість, мені не хотілося образити їх. Що мені робити?