Моя бабуся підвернула ногу і зателефонувала мені, щоб я відвезла її до ліkарні. Але моїй дитині всього 1 місяць. Чоловіка не було вдома. Я не знала, що робити. Адже не могла залишити дитину та везти бабусю до ліkарні. Зателефонувала свекрусі, щоб свекр відвіз бабусю до ліkарні, але, як виявилося, він випив і п’яний спить. Я зрозуміла, що він точно не приїде. Зателефонувала сестрі, щоб вона доnомогла. Але те, що вона сказала, у мене викликало шок. Вона почала говорити, що бабуся на мене відписала квартиру і вона не зобов’язана щось робити.
Я спробувала їй пояснити, що бабуся потребує доnомоги, а я не можу залишити дитину. Не можна ж її так залишати, треба вирішити це питання! Але сестра наполягала на своєму. Вона nродовжувала говорити, що я її улюблена онука, і якщо вона квартиру мене відписала, то я повин на для неї все робити. Я остовпіла від почутого. Зателефонувала матері, щоб вона поговорила із сестрою. Але мати сказала те саме, що й сестра. Вона також вважає, що ніхто не зобов’язаний для бабусі щось робити, крім мене, тому що квартира тепер моя.
Я не розуміла, що відбувається. Невже крім квартири бабуся за все своє життя не удостоїлася того, щоб їй доnомогли у скрутну хви лину, відвезли до ліkарні? Я зрозуміла, що від матері теж не варто чекати на доnомогу і зателефонувала свекрусі. Попросила її, щоб вона прийшла і посиділа з малюком, доки я відвезу бабусю до ліkарні. Добре хоч свекруха мені не відмовила. Я викликала таксі, поїхала до бабусі та відвезла її до лікарні. Я звичайно ж з усім цим впоралася, але поведінка моєї матері та сестри викликала у мене шок. На той момент моєю рідною людиною виявилася моя свекруха, а мої мати з сестрою, як з’ясувалося, чужі мені люди.