Рівно 15 років, як я заміжня. Я сиділа і чекала чоловіка, який так і не прийшов. Але ж у нас сьогодні була річниця, і я чекала його в ресторані. Хоча, знаючи його характер, я повин на була здогадатися, що він вважав за краще ділову зустріч. Я вже хотіла розnлатитися і піти, як побачила його — свою першу любов. Мені стало відразу nогано. Я на мить згадала наші щасливі моменти, те, що він мене просто кинув. Одного разу я просто дізналася, що він поїхав і мені ні слова не сказав.
Коли я пішла до них додому, його мама сказала, що він поїхав вчитися, і щоб я більше не турбувала його. Мені було дуже nогано, і я на зло йому через 2 місяці вийшла заміж за його кращого друга, який завжди мене любив. А тепер ігнорує. Мені дуже бол яче було все це згадувати, і я зробила вигляд, що його не побачила. Він підійшов і почав зі мною розмовляти, як ніби нічого і не було. Потім ми промовчали кілька хви лин, і він мені все пояснив. Виявляється, він їхав на деякий час на похорон дядька, а мати мені все збрехала. Коли він повернувся, я вже була заміжня, і тому він мені вже нічого не сказав.
Йому теж було важко весь цей час, і він теж досі мене не забув. Ми гуляли всю ніч і розмовляли, а потім він мене обійняв і поцілував. Я зрозуміла, що також сильно люблю його. Вранці я вирішила, що міняю своє життя і буду жити зі своєю kоханою людиною. Та й чоловік весь цей час мені жодного разу не дзвонив. Він, напевно, навіть не помітив, що мене немає вдома. Я йому написала повідомлення, що я більше не повернуся додому, і пішла зі своєю kоханою людиною. Ось так: доля в підсумку все одно зводить людей, які повин ні бути разом.