Ніна працювала вихователькою в дитсадку, а Артур працював на заводі. Наро дили трьох дітей: Оксану, чотирнадцяти років, та близнюків Ігоря та Тимофія дитсадкового віку. Нажили квартиру та дачу. На дачі Артур мало з’являвся. Не любив возитися з городом. Згодом Ніна помітила, що чоловік став якимось чужим. Часто почав затримуватися на роботі, перестав возитися з дітьми. Кумушки нашептали, мовляв, у Артура з’явилася kоханка, але Ніна не вірила чуткам.
Так і залишилася б дружиною, що вірить, якби не виnадок. Якось, навесні, вона зібралася з дітьми на дачу. Везти двійнят у холодну хату вона не захотіла, тому вперед відправила Оксану. Щоб та розтопила піч і обігріла будинок до їхнього приїзду. Перед самим виходом Ніни з дітьми з дому, зателефонувала дочка, і з nлачем у голосі сказала: — Мамо, тут батько на дачі. Не один. Я подивилася у вікно, а там він та ще якась жінка. — Не хвилюй ся, доню. І не nлач. Я зараз приїду. — Гони ти його геть, мамо. Мені всі довкола розповідають про його kоханок. Набридло про це чути. — А як же ми проживемо, доню? — Я піду на роботу! Тільки ти роз лучайся з ним мам, дуже прошу!
І не треба тобі приїжджати, я повертаюся додому. Артур приїхав додому вранці наступного дня. Веселий. І одразу став по каструлях нишпорити. — Твоя kоханка тебе не годує, чи що? Речі твої зібрала. Забирайся з дому! — Як ти з дітьми житимеш?! На коліна встанеш, вибачення попросиш, не пробачу! Через пару тижнів Артур послав товариша в «розвідку», дізнатися, чи не скучила Ніна по ньому. Та навіть на поріг не пустила. Ще через пару місяців дійшла до неї чутка, що Артура не стало. Хво роба забрала. А дітей Ніна підняла та поставила на ноги. Було важко, але вона впоралася.