Я пам’ятаю з дитинства свого діда, який любив сісти за склянку і під його впливом не раз піднімав руку на бабусю. Після того як бабусі не стало, він перейшов на маму; а коли справа доходила до мене, мама зібрала наші речі і ми втекли в інше місто. З того часу я панічно боюся таких людей. Я сама ніколи не вживаю, навіть у свята. А у віці 17 років я вирішила і пообіцяла собі, що вийду заміж тільки за людину, яка не п’є. 2 роки тому я зустріла Олексія. Він одразу мені сподобався. Льоша з першого погляду здався мені дуже чуйним, розумним та відповідальним хлопцем. Він доглядав мене так красиво, що в мене не було іншого варіанту: я прийняла його пропозицію вийти заміж. У Льоші за ці 2 роки я стала впевненою на всі 100. Він ще на початку наших стосунків зізнався, що п’є у свята, але і там він дотримується правила одного келиха. Я прийняла це, тому що решта мені в ньому більш ніж подобалося. За два дні до весілля до нас приїхали родичі з іншої області.
Ми винайняли для них квартиру, але спочатку треба було влаштувати їм прийом. Я наготувала всіляких смаколиків. Стіл ломився від страв; я хотіла залишити на них гарне перше враження, адже до цього ми з родичами чоловіка спілкувалися лише телефоном – вони жили надто далеко, щоб їхати до них знайомитися. Один чоловік (чесно, не скажу, ким він був чоловікові) подивившись на стіл, відразу ж заперечив: — Невісточко, а чого ж це стіл порожній? Хіба ж так гостей приймають? Якось не душевно, це не по-рідному. Поки я розгублено дивилася на всі свої частування на столі, чоловік дістав із сумки пляшку міцного домашнього спиртного приготування. — У нашій сім’ї без цього за стіл не сідають, — сказав він, радісно сів і запросив решту всіх за стіл.
Я заспокоювала себе тим, що було багато закусок, напитися їм не світило, але я сильно помилялася. Вже за дві години половина гостей спала за столом, а друга половина ще гуляла. Я боялася перебувати з ними в одній кімнаті та й в одній квартирі в цілому, так що зібрала маленьку сумочку і поїхала в ту квартиру, яку ми зняли для них. Найприкріше мені було тому, що нарівні з родичами випивав і мій наречений. Адже він клявся, що не любить цю справу… Наступного дня перед порогом тієї квартири з’явився тверезий, але жахливо виглядав і пахнув Олексій. Він став переді мною на коліна, благав вибачити і клявся, що більше не буде. Зізнаюся, я вже вирішила роз лучитися з Льошею, не дочекавшись нашого довгоочікуваного весілля, але я його страшенно люблю і, звичайно, вибачила. Є в ньому одне «але»: з родичами він перетворюється на іншу людину. У нестерпного, жа хливого. Я не хочу говорити йому це безпосередньо, щоб він не спілкувався з тими родичами, але водночас розумію, що тільки вони творять таке з Льошею. Я боюся, що гулянки у свята з родичами перетечуть у звичайну гулянку, а потім і без родичів.