Було вже 11 годин вечора. Алла ледве-ледве закінчила збирати валізи. О 5 ранку потрібно було поспішати в аеропорт. Вона летіла на відпочинок зі своєю kоханою людиною, причому, в Сардинію. Раптом пролунав дзвінок на Скайп. — Привіт, люба. Вибач, що так пізно. У мене не вийде приїхати. Їдь одна. Прости ще раз. Звісно, Аллу ніби струмом вд арило. — Ну і іди! — сказала Алла, і вимкнула комп’ютер. Мами Алли увійшла в цей момент в кімнату. По обличчю дочки було зрозуміло, що з нею щось не так. Питати що-небудь не довелося: дочка заговорила сама. — Мамо, він не поїде. Він кинув мене.
За що, мамо? Алла не могла повірити, що все це відбувається з нею. Адже їй здавалося, що вона нарешті знайшла любов всього свого життя. Валіза закрилася — а разом з нею зачинилися ці відносини. Треба ж було: вчинити так боягузливо, та ще й в останній момент. Дівчині хоч і було 28, але в цей момент вона відчувала себе ображеною дитиною. «Нікому про це не скажу» – подумала Алла, але так і не змогла зважитися поїхати туди одна. Так і провалялася в ліжку близько тижня. І цілий день тільки лише nлакала. Але одного разу вона піднялася з ліжка і поїхала на вокзал.
Підійшовши до каси, вона голосно і рішуче вимовила: — Квиток до Вільнюса. Місто зустріло її на світанку. У променях сонця, що сходить. Двірники прибирали красиві старовинні вулички, тільки-тільки відкривалися вуличні кафешки. Алла відразу попрямувала в улюблене кафе, щоб куnити шматочок свого улюбленого пирога. Це був ковток свіжого повітря. Вона була рада, що приїхала в своє улюблене місто. Вона почала одужувати. Якось раз, коли дівчина сиділа в тій же кафешці, до неї підійшов молодий італієць. — Привіт, познайомимося? — Привіт, давай! Розговорилися, пару днів походили по місту. Роман розвивався бурхливими темпами — і через пару місяців вони одружилися. Зараз вони вже 8 років як разом. Виховують свою прекрасну дочку.