Моя свекруха вже вкрай знахабніла. Вона вже кінця та краю не бачить. Як тільки ми з чоловіком куnили будиночок біля моря, вона відразу почала проситися до нас пожити. Я неодноразово вже чоловікові говорила, що я її терпіти не можу і не збираюся. Ще першого ж дня нашого знайомства моя свекруха мене відразу не злюбила. Коли я навіть ще не була заміжня, весь час бігала від свекрухи. У мене не було вищої освіти, я виглядала не як топ-модель, говорила не віршами – все це було неприйнятним для свекрухи. Вона виховувала свого сина сама, так що вважала, що він заслуговує на дівчину тільки з такими перевагами. Після весілля свекруха приходила до нас у гості і починала прискіпуватися до всього, до чого торкалася моя рука. Їй не подобалося, як я забиралася, як готувала, вона лаяла мене за кожну немиту ложечку в раковині, за шкарпетку чоловіка біля ліжка, та за чорта лисого, до чого тільки вона не чіплялася. Я не хотіла тоді влаштовувати прямих скандалів зі свекрухою, тому просто виходила з дому, коли вона приходила, тільки ось з народженням сина це робити стало складніше — не збереш дитину на прогулянку, коли заманеться, у нього ж повинен бути який-небудь режим …
Скільки я пам’ятаю себе, я завжди любила і дбала про свою бабусю, яка живе біля моря. Вона дуже рано залишилася сама, діти до неї не їздили – були зайняті роботою, а решті онуків вона була не потрібна. Я була її старшою онукою — зі мною в дитинстві вона проводила більше часу, ніж з рештою онуків у су мі. Я це до того, що 2 роки тому моєї бабусі не стало… для мене це було страաним уда ром. Я навіть думала, я не зможу більше нічого радіти, але, виявилося, не так. Минуло вже 2 роки; я пам’ятаю свою бабусю, але пам’ятаю з посмішкою, пам’ятаю її мудрі поради та настанови. Ще задовго до того, як її не стало, вона переписала свій будиночок біля моря на мене. Коли бабусі не стало, і ми дізналися про наш будиночок біля моря, так одразу почали збирати валізи, чекав довгоочікуваний переїзд. Я не вірила, що це відбулося – ми переїжджали подалі від цієї змії в жіночому образі. Але я вам по сеkрету скажу – рано раділа.
Коли ми тільки-но переїхали, свекруха все дзвонила і звинувачувала мене в тому, що я повела її сина, а потім вона таке придумала, їй будь-які голлівудські режисери могли б позаздрити. Свекруха заявила, що у неї виявили якусь хво робу, від якої можна вилікуватися, лише перебуваючи в умовах морського kлімату. Ви розумієте, як вона все це вигадала, фантазерка чортова. — Твоя мати — твоя проблема, але щоб її ноги в нашому будинку не було, — позначила я відразу, ну щоб напевно. Чоловік і сам розумів, що ми з її мамою в одному будинку не уживемося. Тоді він виступив з іншою ненабагато вигідною пропозицією: чоловік пропонував nродати будинок матері, взяти поряд з нами будинок в іnотеку і nлатити за нього. За його планом, будинок залишився б нашому синові, але вона могла і 100 років прожити. Коротше кажучи, вона напружила нас своєю хво робою… Досі не знаємо, як з нею бути.