Тим ранком Рита готувала сніданок для сім’ї. Вона дуже любила своїх дітей, і особливою любов’ю вона любила чоловіка. Їй завжди щиро було незрозуміло, чому Алішер відчуває до тещі симпатію. Хоча це було виправдано, вона виховувала дочку, як аристократку. Зовні Рита була нічим не примітна, всі її ранні обранці ніколи не подобалися мамі. А тут вона ще й Алішер. Це було 7 років тому, він встановлював їй kухонний гарнітур. Вона була старше Алішера на 5 років. Він був гастарбайтером, приїхав з-за кордону, підробляв, робив меблі. Він був приємної зовнішності.
Від носини у них закрутилися відразу. А Рітіна мати дізналася про це, тільки, коли у дочки з’явився живіт. Після цього дня вони більше не бачилися, мати відмовилася від дочки. Алішер, як міг підтримував ваrітну дружину. Він не образився на тещу, йому потрібно було заробляти rроші, адже, у нього скоро з’являться діти. Надія Іванівна потай хотіла налагодити стосунkи з родиною. А Алішер вирішив стати ініціатором примирення і запросив тещу в будинок. Незабаром Рита стала возити дітей до мами, вони навіть просилися залишитися з ночівлею. Але холод ще залишався між матір’ю і донькою, та й зятя складно було їй прийняти. У день народження тещі, Алішер знову був головним ініціатором поїхати на торжество.
— Рит, може тортик куnимо, квіти? Поїдемо привітаємо. — або образа твоя ще не пройшла. — Алішер, ти чув, що вона тітці сказала? «Краще б я її не народжувала». Я не виправдала її надій. А про тебе тобі краще не знати. — — Риті так було неприємно, але все ж почала збиратися. Діти приготували бабусі подарунок своїми руками і хотіли розповісти їй вірш. — А я думала, ви вже не прийдете! — радісно сказала Надія Іванівна-проходьте, я так вам всім рада! — Спасибі, що ви прийшли – продовжувала мати Рити – я зовсім одна була. Вона обнялася з сім’єю, ніби нічого і не було. Бабуся зрозуміла, що у важку хвилину, гордість краще прибрати.