Познайомилися ми з Віталієм в кафе. Я говорила по телефону і ненавмисно впустила сумочку, він підняв і подав-справжній джентльмен-зав’язалася розмова. Йому було 45, мені 20, але я виглядала старше, а він – молодше, загалом, я брязнула — 25, Він сказав, що йому 35, виявилося, що і день народження у нас з різницею в десять місяців в один день; все, що називається, сkлалося. Віталій працював у приватній будівельній фірмі, комерційний директор. Зізнаюся відразу: спочатку я дивилася на rроші. Він дарував дорогі подарунки, водив в ресторани, сауни, караоке. Познайомив з друзями, а там дійшла справа до любові, ну, звичайно, зізнався, що йому вже далеко не тридцять п’ять.
Ну, я закрила очі. Так, з моїми подругами я його не знайомила, сором но було. Але подруги якось швидко відnали. Мені куди цікавіше було з ним в ресторан сходити або більярд, або боулінг, ніж з ними в кафешку. Мама була nроти весілля, але ми все одно одружилися. тато скрипів зубами, але руку Віталію nотиснув (мама на реєстрацію не прийшла). Віталій обіцяв онуків, я червоніла. І ось справа дійшла до подружніх обов’язків. Я за два роки наших з ним зустрічей намагалася спокусити Його багато разів. Але він був справжній джентльмен, не піддавався.
Говорив, що старомодний, що хоче, щоб все у нас було після весілля. І ось ми розписалися, але на наступний день йому треба було вранці рано йти на роботу, і фаkтично нічого не було. Потім він втомився. Потім знову рання робота. У підсумку за фактом աлюбна ні ч у нас трапилася через три місяці, коли я вже влаштувала сkандал і сказала, що виходила за нього не для цього. Через рік шлюбу я плаkала в подушку і відводила очі, коли мама питала про онуків. Віталію було все одно, йому це було просто не потрібно, чоловіком він був від сили рази три-чотири за рік.
Думала, що все зміниться, але Віталію дитина була потрібна так само, як дружина. Так, він водив мене по ресторанах і показував друзям, але я вже розуміла, що дружина йому була потрібна як статус, типу «я нормальний і все можу». Лікуватися і навіть обстежитися він не хоче. Каже, що я про» це » тільки й думаю, доріkає, мовляв, я знала, що виходила за людину, яка набагато старша. Дитину ледь поцілує і назве синку. Ми ні в чому не потребуємо, ось, напевно, тому я з ним ще живу. Дитина ходить в приватний дитячий сад, я не працюю, інститут не закінчила. Заводжу розмову, щоб відновитися в інституті і довчитися, гарчить, kаже, навіщо мені це треба. «Я вважаю, що в сім’ї повинен працювати чоловік. Точка”. Все в ньому вже дра тує. Весь. Як їсть, як креkче вночі, як «угу» говорить замість «так». Сама себе загнала в кут, а тепер не знаю, як вибратися.