З дитинства мама вчила мене гостинності. У нашій родині була традиція запрошувати всіх родичів на свята. Мама накривала шикарний стіл, а родичі були їй за це вдячні. Коли я вийшла заміж, то захотіла продовжити цю традицію. Чоловікові ідея не сподобалася. Він намагався мене відрадити, але якщо я щось вирішила, то обов’язково це зроблю. Перші наші посиденьки потрапили на 8 березня. Я приготувала пироги, торти, різні салати і запросила родичів чоловіка. Вони залишилися задоволеними. Довго ще ми згадували цей день.
Кільком я дала рецепт пирога, іншим сподобалося вино, яке я куnила. Рівно рік ми збирали всіх у себе. Традиція відразу ж всім сподобалася. Це і зрозуміло. Хто проти поїсти і випити нахаляву? Правильно, всі «за». Але я стала помічати, що родичі з кожним разом стали все більше наха бніти. Один сказав, що салат пересолений, інший, що вино дешеве. Тітка чоловіка стала говорити, як правильно готувати тісто для пирога; бачте — те, що я приготувала нікуди не годитися. Але ж раніше їм подобалося. Чоловік після цього сказав, щоб я більше дурницями не займалася, але на свій день народження я знову всіх запросила. Я з ранку стояла біля плити, хотіла всіх здивувати.
Адже на кожне свято я готувала цікаві і нові страви. Завжди дивилася на переваги гостей, щоб точно всім догодити, як і в цей раз. Коли гості прийшли, то я навіть не встигла переодягнутися і привести себе в порядок. Ми сіли за стіл, я чекала їх реакцій. У підсумку всі прийшли до висновку, що я готувала не сама, а просто куnила з магазину. Мені стало дуже неприємно. — Наступного разу у кого будемо збиратися? У нас же вам не подобається. Я ж так поrано готую і вино куnую дешеве, напевно, тому все до дна п’єте, а їжу готові разом з пальцями зжерти. Більше вас до себе запрошувати я не хочу. Навіть елементарне «спасибі» сказати ви не в силах. Всі мовчали, тільки поглядали один на одного. Чоловік мене підтримав і попросив усіх піти по домівках. Більше я з ними не спілкуюся.