Того дня я повернулася з роботи раніше. Стало погано, я відпросилася. Такий стан після важкого розлучення був частим явищем. В нас двоє дітей. Цілий день я катую себе найжа хливішими думками, навіть забуваю поїсти – ось тому й такий стан. Хата зустріла мене тишею. Діти були у школі. Подивилася на вулицю – йшов гарний сніг. Раптом помітила на трубах якогось чоловіка. Одразу подумала – якийсь безпритульний. Але чомусь не хотілося відривати від нього погляду. Приглядалася, приглядалася – і дедалі більше впізнавала у ньому свого колишнього чоловіка.
Одяглася і вибігла надвір. Підійшла до ті ла, помацала; наче живий. Повернула обличчям до себе – чоловік! Коля навіть упізнав мене, але був надто п’я н им, щоб щось вимовити. Притягла його додому, розділу та у ванну. Замерз, ско тина. Заварила чай. Напоїла. Сиджу, чекаю, коли опритомніє. -Давай розповідай. Тільки швидко. Незабаром діти прийдуть. -Пом ир ати зібрався. От і кинув вас, щоб не завдавати болю. Жив у матері в селі, звільнився, знайшов у селі підробіток.
-У сенсі, по мир ати зібрався? -Пам’ятаєш, я довго хв ор ів, і ніби погладшав. Пройшов обстеження. Л ік арі сказали, що хв ор оба невиліковна. Лег кі. Коли влаштовувався на роботу, треба було принести довідки з лі ка рні. Думав, ось зараз і забракують. Пройшов обстеження. Виявилося, цілком здоровий – хоч у ар м ію, хоч у косм ос. Міські л іка рі підтвердили, що здоровий. Пив на радощах кілька днів. А потім, на автоматі, сюди й занесло мене… Та гаразд ти, не реви. Все ж таки добре… -А Ще казав, що розлюбив. Іншу знайшов…