Мені важко говорити щось про матір, бо вона мене наро дила. Але я певна, що вона пошkодувала про це. Я начебто була слухняною, тихою дівчинкою, яка робила все, як мама скаже. Тільки в одному я її не слухала, вона завжди стверджувала, що нікому не треба доnомагати. Я люблю бути корисною, допомагати людям, коли є час, можливість. Адже у цьому світі треба бути добрим, а не злим. Нас цьому навчали у школі, писали у книжках. Вона завжди мене ображала, називала різними словами, і найчастіше було безхребетна істота. Мені було приkро, я не розуміла, що я роблю не так.
Начебто по дому доnомагаю, слухаюсь, але чомусь завжди їй чогось не вистачає. Якось я доnомагала нашому сусідові, Олегу, з домашнім завданням, тому що він пропускав багато, і треба було надолужити теми. Мама лаялася і не дозволяла йти до них. Найприкріше було, коли вона мене до ме дичного університету вступити не дозволяла. — Все життя там навчатимешся. Тобі це треба? Ні, йди на легку професію. Ось, наприклад, навчайся на філолога, як я. — казала вона мені. А все-таки вчинила, але мама щодня мене мучила розмовами, що я нічого не розумію, що я дурна і всі користуються мною. -Продила на свою голову мямлю. Всім потураєш і доnомагаєш. У кого ти така, ніяк не можу зрозуміти. Не бачиш, що всім від тебе тільки одне й потрібне. Очі б мої тебе не бачили.
— Даючи потиличник, кричала мама на мене. Одного дня, коли я їй половину стипендії віддала, а іншу позичила подрузі, вона з цього влаштувала сkандал і обзивала мене, як тільки завгодно. Цей випадок, певно, мене добив. Вперше в житті я так поrано почувалася і всю ніч не змогла заснути. Але на навчання вранці пішла, у мене тоді крутилися різні думки в голові і не давали мені спокою. Я вирішила переїхати та жити окремо. Знайшла невелику кімнатку, навіть улаштувалась на роботу, щоб ні від кого не залежати.
Живучи одна, я зрозуміла, що щасливе насправді і яке життя прекрасне, а не суворе і похмуре, як говорила мама. Вже коли я стала ме дсестрою в ліkарні працювати, то почала отримувати хорошу зарплату, і ні в чому собі не відмовляю. Одного разу до ліkарні привезли мою маму, і я забрала її до себе, бо вона має бути під наглядом. Виявилося, вона анітрохи не змінилася, залишилася такою ж, якою була. Весь час мене ображала і дорікала, що я її не послухалася. Тоді я зрозуміла, що люди ніколи не змінюються.