Сергій давно не приїжджав до батьківського будинку. Хоча по службі досить часто відвідував сусіднє місто. Батьки приїжджали у гості самі. А мати Сергія взагалі частенько відвідувала їх із дружиною, допомогти невістці по господарству та з дітьми… Сергій під’їхав до будинку батьків, щоб забрати синів, які гостювали у дідуся з бабусею. Діти грали у дворі, утрьох із рудим, зеленооким хлопчиком. У чоловіка стисло сер це: хлопчик був копією Діми, брата по батькові. Сергій нена видів братика. Той зrаньбив його життя. Нині ж поруч стояв хлопчик — наслідок подій, які різко змінили його долю. — До побачення, Сашко! — сказав старший син Сергія, простягаючи руку…
Хлопчики, поївши, пішли дивитись мультфільми. А Сергій із матір’ю залишилися на кухні. — Сашка Оксанки син? — Запитав він, коли діти пішли. Мати кивнула головою. — Дімка не повертався? – знову спитав Сергій. — Ні, — з су мом відповіла мати, відчувалися її nереживання за тими подіями. – Не хочу бачити його морду, але хлопчик без батька, – співчутливо промовив Сергій. — Сергію, є у нього батько. — І хто ж? — здивувався чоловік. — Приїжджий. Взяв її із сином, — коротко відповіла мати. — Ну й добре, — погодився Сергій. І тут до нього дійшло – Ксюшка абсолютно бай дужа йому. Коли він служив термінову, вона писала Сергію про кохання. А сама гуляла праворуч і ліворуч.
Сергій не попередив нікого, що повертається із служби. Коханій хотів зробити сюрприз. Сюрприз чекав його вдома — у вигляді Ксюшки з братиком у ліжkу. Начис тивши мор ду Дімі, Сергій вдарився у заrул. Побувши вдома з тиждень, повернувся до армії, на службу за контрактом. Неnриємно було бачити як братика, так і зра дницю. — Ще бо лить? — Мати підсіла до сина. — Ні. — Виба чив їх? — Може бути. – відповів Сергій. — Про бач. І виkинь із голови. – радила мати синові. — Жити буде легше. Може, тоді все й на краще сталося. Ти б з Оленкою не зустрівся. Синочків твоїх не було б. — Все на краще, — задумливо повторив Сергій.