— Привіт, Іринко. Уяви, ми змогли купити квитки, останні до того ж. Тож будемо у вас 31-го в обід. — Наша мрія виповниться про зустріч Нового року разом у столиці. — Ти пам’ятаєш ще в дитинстві, ми мріяли про це і планували як усе буде. Оля, моя троюрідна сестра була в нестямі від радості і навіть не намагалася вникнути в те, що я їй говорила. — Олю, дитячі мрії — це, звичайно, добре, тільки про такі плани треба домовлятися заздалегідь. Тим більше, на Новий рік. — Ми не зможемо вас прийняти, бо йдемо у гості. Тож Новий рік ми святкуватимемо не вдома.
А ще ми вже маємо плани і на перше січня. — Нічого страшного, що ви в гостях зустрічатимете Новий рік, ми підемо з вами. Не виженуть нас у свято. — Олю, тут тобі не село, де в гості можна заявитись просто так. Ми збираємося святкувати у ресторані та кількість місць уже заброньована. — То не йдіть. Хто дорожчий, рідня чи друзі та знайомі? — Олю, ми не відмовлятимемося. Що ти починаєш? Для мене і рідня важлива, і друзі. — І зустрічаємо ми з родичами мого чоловіка. Ми вже давно про все домовилися та замовили. А з вами можемо зустрітися інший раз.
— А що нам тепер повертати квитки? — Навіщо? Ви можете приїхати, як хотіли, але оселитися в готелі або хостелі, зараз багато варіантів недорогого винайму житла і погуляти містом. — Не можемо, ми не маємо таких коштів. Нам ледве вдалося наскрести на квитки. — Ми думали, що поживемо у вас і витратимо лише на квитки. — А може, ми приїдемо і побудемо у вас, а коли у вас буде вільний час, сходимо разом кудись. — Ні, як ти собі це уявляєш. — Ось яка ти, виявляється, не потрібна тобі рідня. І Оля скинула виклик. Було якось неприємно на душі після цієї розмови. Я почала сумніватися – може дійсно потрібно було їх прийняти, хай би самі відсвяткували та погуляли?