Ганна наро дила Свєту у дев’ятнадцять років. Закохалася в хлопця на сім років старше за неї. Борис був струнким, доглянутим, охайним. Начебто зійшов із рекламного плаката. Доглядав відповідно до свого зовнішнього вигляду: з квітами, з вечерями при свічках та ніжною скрипковою музикою. Все було дуже романтично, поки… – Я ваrітна, – сказала Ганна Борису. — Співчуваю. Я одружений. — промовив Борис. Потім, напевно, вирішив покрасуватися і продовжив: — За три місяці до зустрічі з тобою, дружина народила мені двійнят. Діти плачуть, у дружини постійно голова болить. Ось я й почав шукати віддушину. І знайшов тебе. Розважився трохи. І знаєш що, дружина так утомлюється з дітьми, що нічого не помітила. Борис захихотів. Потім продовжив.
— А ти мусила оберігатися. На мене свою дитину вішати не треба. У мене своїх двоє. Можу лише порадити звернутися до поліклініки. Там тобі безкоштовно допоможуть перервати ваrітність. Батьки Ганни, звичайно ж, не захопилися новиною доньки. Але порадившись, вирішили, що дитина має народитися. Дівчинка народилася здоровою. У графі «батько» Ганна написала ім’я свого батька. Минуло два з половиною роки. Дідусь із бабусею душі не чують у онучці. Днями Ганна з дочкою гуляла у парку.
Раптом побачила Бориса з дівчиною. У руках букет троянд. Поруч крокував Борис і заливався солов’ям. Ганна спеціально проклала свій маршрут так, щоб зіткнутися з парочкою ніс до носу. — Дівчина, а ви знаєте, що ваш кавалер одружений. І ви потрібні йому як віддушина від сімейних обов’язків, — сказала Ганна, дивлячись Борисові в очі. Той відразу випарувався. — Це точно? – уточнила незнайомка. — Абсолютно . — підтвердила Ганна. Та кинула букет в урну і повільно пішла геть. Гнна вдома розповіла матері про зустріч. — Ну хоч цю уберегла, — закінчила вона свою розповідь.