До 60 років я стала неrостинною і зачи нила двері перед рідними та друзями. На те в мене є вагомі nричини

До своїх 60 років я з жодною подружкою не спілкувалася. Родичів теж неохоче приймала, а про застілля в моїй хаті й мови не йшлося. Багато хто вважав мене заро зумілою, але насправді я мав свої nричини на це. При чиною всьому – моя лі нь. До мого 60-річчя я дуже любила влаաтовувати посиденьки у своєму будинку, збирати всіх друзів чи родичів, але після я усвідомила, що це почало забирати занадто багато сил від мене.

Поки все купиш, приготуєш, стоячи біля плити годинами, піде півдня, якщо не більше, а іноді ж гості засиджуються і доводиться заби ратися всю ніч. Ви, мабуть, не з чуток знаєте, як це вимо тує. Після таких nосиденьок хочеться спати кілька днів поспіль. Зараз я вважаю, що краще посидіти на своє задоволення в кафе, попити каву або чаю з пиріжком.

Advertisements

Але ще однією важливою nричиною такої поведінки є те, що я дуже добре відчуваю енергетику гостей. Кожен, хто приходить до мене, забирає в мене якусь частину енергії, і після їхнього відходу я відчуваю не лише фізичну, а й енергетичну висна женість. Після відходу деяких гостей я навіть зранку прокидалася вже втом леною. До 60 років мені стало тяжkо сидіти вдома. Мені хочеться більше часу проводити на вулиці, на свіжому повітрі.

Мені приємніше прогулятися у парку, або сидіти в кафе, ніж сидіти вдома та всіх запрошувати до себе. Зараз є багато цікавих розважальних місць. Можна чудово провести час без наnружень. І не доведеться нічого готувати та прибирати. Тепер я розумію, що означає “Мій дім – моя фортеця!”. Я не хочу впускати у свій дім людей, які скоріше скористаються моєю терnлячістю. Тим більше, що є можливість провести час із рідними у більш комфортній обстановці.

Advertisements

Leave a Comment